ЗАПИТАННЯ – ГІПОТЕЗА – ЕКСПЕРИМЕНТ:

Updated: Apr 2

СПІВАВТОРКА ПРО «ЗАХОПЛИВУ БІОЛОГІЮ» ТА РОБОТУ З ДІТЬМИ


Чи думали ви, гуляючи лісом, чому щось у природі створено саме так, а не інакше? Це – головне запитання, яке ставить перед нами книжка «Захопливий світ біології». Ні-ні, автори не дають готових відповідей. Читачеві самому пропонують їх знайти. Вони підготували вправи і для мозку, і для рук: ви робите припущення й перевіряєте їх за допомогою експериментів. У книжці, яка нещодавно вийшла у видавництві «Соняшник» в серії «Шкільна бібліотека», зібрано експерименти з вивчення рослин. Їх усі можна робити з дітьми. Співавторкою цієї книги є лекторка «Зеленого Ліхтарика» Марічка Чайковська. Марія навчається на вірусолога в Інституті біології та медицини КНУ імені Тараса Шевченка, а працює клітинним біологом у кріобанку. Паралельно вона проводить події для «Ліхтарика», довгий час була авторкою вікторини на нашій Фейсбук-сторінці, готує завдання для фотоквестів та робить ще багато різної роботи, пов’язаної і з біологією, і з творчістю. Сьогодні ми поговоримо про те, як це – створювати події з природознавства для дітей. І, звісно ж, обговоримо «Захопливу біологію». Приєднуйтесь.


ЯК ВІДБИРАЮТЬ ВІДБІРНИЙ ПЛАНКТОН

Клітинна біологія – це для мене складна, просто «космічна» сфера. Робота в «Ліхтарику» – щось абсолютно інше. Як це для тебе поєднується?


Моя робота, може, виглядає космічно, проте насправді це рутина. 90% часу вона доволі нудна. В «Ліхтарику» я маю простір, щоб відповісти на запитання, що виникають, коли ти йдеш по вулиці, коли гуляєш лісом. Це мотивує знайти відповідь. Ти йдеш, дивишся – о, листя різної форми, хоча воно росте в однакових умовах! В мене є нотатник, куди я записую такі запитання, а потім шукаю на них відповідь. І ось якщо ти знаєш, що в понеділок тобі треба запостити вікторину, то в тебе є мотивація відкрити цей нотатник, подивитися запитання і щось із ними зробити.


Я себе скільки пам’ятаю, природа мене цікавила завжди. До середини 11 класу я збиралася стати хіміком, а потім подумала: біологія – це ж хімія, але в реальному світі, а не в пробірці. Це ж крутіше! І я вирішила вступити на біофак.




Пам’ятаєш, коли ти вперше проводила подію з дітьми?


У шкільні роки я була в «Пласті», часто проводила час у таборах. Пластовий табір – це намети десь в лісі чи біля річки, і різні активності, часто пов’язані з природою. У нас там була виховниця, яка займалася підлітками, тобто нами, і паралельно зовсім маленькими дітками. Тож ми допомагали їй організувати в таборі квест. У «Пласті» це називається «теренівка». Там ми ще розповідали дітям про природу, проводили лекції.


А якими були перші події в «Ліхтарику»?


Перша моя подія народжувалася дуже довго. Це був квест про Вінні-Пуха. Ми кілька разів усе обговорювали, а потім «провели тест» на пластунах. Дітей було дуже багато, вони не слухали, розбігалися, і я якось хотіла вмістити туди абсолютно все, тому гра затяглася на дві години замість сорока хвилин. Тож ми її радикально порізали, додали сюжет, і залишився оцей «Вінні-Пух», який ми проводили багато разів. Тепер вкладаємося в годину. І діти знають, що вони рятують день народження Вінні-Пуха, тому їм не набридає після другої гри.


Сюжет гри такий. У Пуха день народження, але до нього ніхто не прийшов, бо у всіх звірів якісь проблеми. Ми ходимо по парку й шукаємо пункти з завданнями. Наприклад, під дубом знаходимо повітряну кульку. Тут у нас Паць садить жолуді, а вони не ростуть. Ми намагаємося розібратися, чому. Говоримо про природні умови. Я питаю дітей: як помогти Пацю, щоб в нього виросли жолуді? Вони розуміють, що треба більше сприятливих умов, менше несприятливих. І кажуть, наприклад: «ми домовимося з дятликом, щоб він їв жуків». Або «ми будемо поливати жолуді». Все, ми врятували Паця, тепер він готовий прийти на день народження до Вінні-Пуха! І таких кілька локацій.

Також у грі є рух. У нас є м’яч, який виступає в ролі жолудя, коробка – це зона з оптимальними умовами. А ще є дві команди дітей: одні грають за сприятливі умови, другі за несприятливі. «Сприятливі» стараються закинути м’яч у коробку, а несприятливі мають їм завадити.


Чи є в тебе якісь принципи, як влаштувати природознавчу подію для дітей? Як будувати з ними спілкування?


Мені видається, тут не буде великої різниці між дорослими й дітьми. Добре прив’язати ту інформацію, яку ти їм даєш, до того, що вони вже знають. Дуже класно, коли діти самі озвучать висновки. Тобто ти наштовхнеш їх на думку, а озвучать і сформулюють її вони самі. Добре, коли вдається спілкуватися з аудиторією. Бо тільки слухати набридає.


А що смішного згадаєш із подій?


Якось ходили на бджолоїдок. Це довга екскурсія, години на три. Спершу йдемо лісом понад ставками, дивимося-слухаємо. А потім виходимо на галявину, звідки видно колонію бджолоїдок. Було багато дітей, а серед них один малий дуже балакучий. Прийшли до колонії, дістали чай і печиво. Малий сів і топче. Я - хранитель бінокля. Кажу: «Хочеш в бінокль глянути?» Малий відмахується: «А, я вже дивився. І пташечку там не побачив!» То довелося пояснювати, що пташка не сидить в біноклі. Потім, коли малий таки побачив пташку через бінокль, дуже тішився.

Ще колись було заняття про водних мешканців. І один хлопчик весь час каламбурив. Наприклад, Лектор каже: «Зараз будемо відбирати планктон». А хлопчик: «І буде в нас відбірний планктон!»



ЕКСПЕРИМЕНТУЄМО З РОСЛИНАМИ


Розкажи нам про «Захопливий світ біології». Яка структура цієї книжки?


На книжці написано, що це посібник для 5-6 класів. Проте мені хочеться думати, що вона дещо ширша – це фактично науково-популярна книжка. Ідея була в тому, щоб зібрати всі експерименти про рослини в одному місці. Сподіваюся, вдалося. Структура параграфа така: ставиться запитання, яке лежить десь на поверхні. Наприклад, а звідки рослини знають, в який бік рости? Далі ми намагаємся висунути якусь гіпотезу. А може, в них є якісь чутливі клітини? Перевірмо. Для цього поставимо дослід. Припустімо, що рослина це кінчиком кореня відчуває. Ми відрізаємо кінчик кореня, перевертаємо рослину горизонтально й дивимося, буде вона рости вниз чи не буде. Одну насінинку беремо з корінчиком, одну без корінчика. Неушкоджений корінчик все одно повернувся донизу. А там, де кінчика не було, він продовжив рости горизонтально. Буває таке, що гіпотеза неправильна, і тоді ми переставляємо досліди.



Важливо, що в книжці ми вчимо дітей думати. Вони дізнаються, що таке гіпотеза, як її довести чи спростувати. Перший розділ в нас називається «Довіряй, але перевіряй». Ми намагаємось дізнатися, чи справді треба білити дерева. Є дві причини, через які їх білять: перша – щоб комахи не відкладали там личинки, друга – від перегрівання. І ми ставимо два досліди. Білимо коробку гашеним вапном і пускаємо туди мураху. Чи буде вона бігти з побіленого? Вона біжить з усякого, бо це мураха. Їй все одно, є на поверхні гашене вапно чи ні. Так само з іншими комахами. Були й серйозніші дослідження щодо того, чи бояться комахи побілки. Так от, через три дні після неї вони знову відкладають яйця в кору. Другий дослід стосується нагрівання. Ми беремо темний і світлий папірчик, кладемо на сонечко. Темний сильніше нагрівається, але якщо його перевернути, то з іншого боку він холодний. Так само з деревами. Зверху є великий шар мертвих клітин – це кора. І до живих клітин, які всередині, сильне тепло не доходить. Тому дереву байдуже, побілене воно чи ні.


Коли нова інформація пов’язується з тим, що ти вже знаєш, це краще запам’ятовується. А коли ти щось зробив сам руками, то воно запам’ятовується ще краще. Плюс в книжці є вставочки: «не заглядаючи в наступний параграф, спробуй припустити, що...» Тут так само можна подумати над якоюсь темою, використовуючи знання, які ти вже мав.



Скільки було авторів, і як ви працювали?


Нас було троє: крім мене, Микита Каліберда та Владислав Панов. Дуже круто, що є інтернет, бо коли кому зручно, той тоді й працює. В нас був спільний документ, у який ми писали теми. Я, наприклад, написала, що я пишу про дихання рослин, і цю тему вже ніхто не чіпає. У кінці перший автор Микита Сергійович вичитував тексти та приводив параграфи у приблизно однаковий стиль.


У тебе є улюблена тема, улюблений експеримент, який захопив тебе саму?


Мій улюблений параграф – про ідеальну форму листя. Це питання мене непокоїло десь рік, але ніяк не доходили руки розібратися з цим. Чому листя дерев, які ростуть в однакових умовах, має різну форму? Біологія каже нам, що види максимально пристосовуються до умов, в яких вони живуть. Дуб і береза, скажімо, однаково успішні в наших умовах, а листя в них різне. Чому? Виявляється, що листочки намагаються знайти баланс, щоб максимально вловлювати світло і мінімально кидати тінь на нижні листки. Тому форма листя пов’язана з формою крони. Кожне дерево шукає баланс між формою крони та формою листка. Бувають листочки з нерівним краєм або розсічені, як у каштана. Крізь оці розрізи вниз потрапляє більше світла, ніж якби це був суцільний листок. Тому такі дерева можуть собі дозволити густішу крону, ніж ті дерева, в яких листки суцільні. Досліди у нас прості. Ми просто беремо папірець і світимо на нього ліхтариком. Дивимося, за якого кута найменша тінь падає. Потім ми його розрізаємо, так само дивимося, яка тінь.


Як тобі спало на думку дізнатися саме про це?


Я тоді жила далеко від роботи, сиділа й чекала на електричку. Це було літо, дерева шуміли, я дивилася на тінь від дерев. І мене зацікавило це запитання. Готуючи книжку, я просто прочитала більше.


Досліди бралися з літератури, чи ви вигадували їх самі?


Дослід із листям я придумала, але більшість експериментів ми збирали з тих, які існують. Ми зібрали всі досліди в одному місці.


Коли ти була малою, робила якісь досліди?


Я чіплялася до дорослих із такими запитаннями, чого небо синє і всяке таке. Тато давав мені доволі розлогі відповіді, ми оце бесідували.


Пам’ятаєш свої уроки біології?


Уроки в нас були цікаві, бо був класний вчитель, експресивний. Це і є, до речі, перший автор книжки. Нас не примушували читати підручники, натомість був дуже чіткий конспект. А ще, коли Микита Сергійович давав якийсь новий термін, потім кілька разів просив когось із класу його пояснити: чи дійшло. І воно так дійсно доходило.

В нас у класі було багато рослин. А серед них величезний кактус – опунція. Колись на Новий рік ми прийшли у клас з іграшками й дощиком і замість ялинки прикрасили той кактус. І ще в нас було багато мікроскопів. Друзі кажуть, що в них був один мікроскоп на клас, а в нас – один на парту. У нас була можливість налаштувати самому світло й усе роздивитися.


Чи є в тебе задуми якихось подій, які ти б хотіла провести в «Ліхтарику»?


Я мрію виграти якийсь ґрант, щоб ми в «Ліхтарику» могли проводити екскурсії на природу на регулярній основі.


Розмовляла Наталія Пендюр.

Стежте за нами:
  • Black Facebook Icon
Зелений Ліхтарик
This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now