Пустелі та ріки штату Юта

Updated: Feb 19

З Девідом я познайомилася на зустрічі іноземців, які живуть у Чехії. Він – зі США, має зелені очі, бороду й носить шапку. Оце і все, що я зрозуміла на тій зустрічі. Трішки поговорили. А наступного дня вже разом працювали на недалекій фермі: садили полуниці та розкидали вилами гній. А де краще пізнати людину, ніж у такій діяльності? За час волонтерства на фермі я дізналася, що Девід – пристрасний каякер, мандрівник та батько трьох синів (Елайджа, Джонас і Кейлеб). В нього за плечима – тисячі кілометрів мандрівок на велосипедах, на човнах і пішки. Девід працює теслею, його дружина Шона – бібліотекаркою. Сім років вони разом вели дитячий клуб каякінгу – вдома, в Америці. У Чехії родина живе тимчасово: тут Шона навчається в університеті за напрямком «сталий розвиток».

Їхній дім – у штаті Юта, просто попід горами. Там у Девіда є кури та деревообробна майстерня. А ще – каяк, що чекає на свого господаря.

Хоч Девід гарно вправлявся з вилами та гноєм, я поступово дізналася, що город – це, мабуть, єдина схожість між тим довкіллям, до якого я звикла в Україні, і довкіллям у штаті Юта. Усе настільки інакше.

Яких тварин можна зустріти в Юті? Чи може пума опинитися у вас у саду? Чи варто боятися гримучих змій? Чому їжу в поході треба вішати на дерево? І – запитання, що особисто не дає мені спокою: нащо ж усе-таки американці смажать на вогні зефір? Звичайно, я розпитала Девіда і про його досвід подорожей з дітьми.





5 хвилин до гір


Я живу в Юті, у місті Огден. Наш регіон називають високогірною пустелею. Місто лежить на висоті 1500-1600 м над рівнем моря. А Юта – це справді посушливий штат, третій за сухістю штат серед 50 інших.


Я живу біля підніжжя Wasatch front, це гірський хребет у масиві Скелястих гір (the Rocky Mountains). В нашому місті неможливо заблукати: де б ти не був, варто тільки підняти голову – і ти бачиш гори. Зрозуміло, де схід. Огден розташований між двома красивими річками. Правду кажучи, це особливе місце серед пустелі. Там добрий мікроклімат, який підходить для вирощування фруктів. Майже всі фрукти нашого штату вирощують біля нас. Природний пейзаж – це зарості чагарника sagebrush (полин великий) та деревця ялівцю, росте також дерево махагоні (американське червоне дерево), невеликі сосни Вірджинія, дуб Гамбел (невеликий гірський дуб, його ще називають дубовою щіткою). Бачиш низеньке дерево, а йому може бути 200 років... Ці дуби дуже повільно ростуть: вони так пристосувалися до нестачі води. В горах більше дерев, адже там прохолодніше, є вода, джерела, тим часом як на рівнині лише цей sagebrush. Там прерія, степ. Люди поселилися в нашому регіоні 170 років тому. Почали брати воду з річок для зрошування, вирощувати дерева. У самому місті багато дерев, повсюди зелено. Ви б навіть не подумали, що перебуваєте в одному з найпосушливіших штатів. Проте це створює дисбаланс у довкіллі: ми побудували греблі на річках і надто пристосували їх до наших потреб.


Ви казали, що можете просто вийти з будинку – і ви вже в горах!


Саме так! На велосипеді це 5 хвилин від мого дому. Насправді я катаюся в передгір’ї з каньйонами та долинами, де повно стежок для велосипедистів. Там багато й туристичних піших стежок, що ведуть високо в гори. Взагалі, це місце дуже орієнтоване на рекреацію: лижі, велосипеди, travel running (біг на природі). Я сказав би, у нас активний регіон.


На городі

Що зазвичай роблять родини з дітьми?


Дуже багато їздять на лижах, бо біля нас розташовано аж три лижні центри. Вони справді пристосовані до потреб родин. Юта взагалі відома своїми сімейними традиціями. Це пов’язано з культурою мормонів, які заснували місто. Тому, куди б ти не пішов, все там kids-friendly, дружнє до дітей. Наприклад, є багато простих туристичних маршрутів, на які можна піти з дітьми. На шляху вам трапляються маленькі джерела, вода... У спеку ви можете зайти у ці невеличкі долини, де прохолодно, багато тіні, можна збирати чорниці й розглядати птахів... Усі туристичні мапи безкоштовні, їх можна взяти в спортивних магазинах. Буває, що якась ферма або урядова організація купує ділянку землі. І якщо через цю місцевість іде туристична стежка, то люди можуть ще й цю ферму побачити. Мапи видають і розповсюджують власники цих ділянок.


"Red-rock wonderland" - дивокрай червоного каміння

Ви ходите з наметами на кілька днів? Куди ставите намет, якщо там скрізь пустеля і, напевно, спекотно, вітряно?


Так, ми з сім’єю ходимо на кілька днів. Щодо того, де ставити намет... Юта дуже різна. Якщо ви вирушаєте в Національний парк Arches, Bryce Canyon, Zion, то там справді сухо – самі лише червоні скелі та каміння. Місцями взагалі немає рослинності. Температура там може сягати 45 градусів за Цельсієм! Так, люди туди ходять, але там жаркувато... Проте на півночі прохолодніше та більше води. Одне з моїх улюблених місць, куди я беру своїх дітей, називається Maples Campground. Їхати туди 25 хвилин від нашого будинку. Коли ми почали туди їздити, наші сини були зовсім маленькі, нічого не могли ще носити. Мені треба було нести їх та ще й усі потрібні речі... Тому ми робили так. Спочатку приїжджали на парковку, там витягали велосипеди й садили дітей у такі візочки, що чіпляються до велосипеда (bike trailer), і брали з собою ще намет. Відвозили дітей на місце, де хотіли зробити свій табір. Потім вони там ставили намет, а я ще раз спускався на парковку, клав їжу у візочок і віз усе нагору на велику. Там у нас було таке секретне місце: прохолодне, заховане у високій траві, схоже на альпійський луг. А навколо високі сосни... Є джерельця і ставки, які зробили бобри. Там можна зустріти оленя та лося, навіть пума там живе. Відчувається краса й дикість у цій місцевості. І водночас для нас це не якась велика подорож – зовсім близько... Тому інколи у п’ятницю після обіду я кажу: «Може, поїдемо туди?» – «Давай!» Просто все взяли та й поїхали.


Хто що смажить на вогні


А що ви в подорожах їсте?


О, звісно, треба щось приготувати на вогнищі, без цього ніяк. Maples – це так званий Національний ліс, там є відведені ділянки, де дозволено розпалювати багаття. Взагалі там є такі ділянки для табору, а на них – місця для вогню, обкладені камінням. Ми вегетаріанці, тому беремо вегетаріанські сосиски для дітей, вони їх люблять смажити. Береш палицю, загострюєш, настромлюєш сосиску і смажиш.


Врожай буряка в Юті

А що це у вас за дивна традиція смажити зефір? Ви таке робите?


Я ні, а от мої діти роблять. Я таке робив, коли був маленький. Ото в дитинстві я колись переїв того зефіру, і мені стало погано. Відтоді я його не можу бачити. А мої діти люблять... Я кажу: хлопці, ви що, це ж отрута... А вони не слухають.


А що, зефір смачніший, якщо його засмажити? У нас його не смажать.


Ну кажуть, начебто так. Люди ще роблять такі штучки, називається smores: береш дуже гаряче маршмелоу, кладеш на шоколад, і це все між двома крекерами. І такий сендвіч виходить. Всі в Америці знають, що воно таке, і їдять у таборах.


А ми смажили сало.


Ага, було б класно сфотографувати дітей різних народів, що вони смажать на палицях на вогні.


Треба зробити дослідження.


Так. А ще ми робимо страви в dutch oven (данська піч). Це такий чавунний горщик. Туди кладеш картоплю, цибулю, всі овочі, потім ставиш його у вугілля, а навколо палиш багаття. Готується все дуже швидко. Ми іноді їмо прямо з горщика, але взагалі-то зазвичай розкладаємо їжу по тарілках. Бо все там таке гарячуще, що його треба хоч якось на тарілці охолодити.


Кейлеб і морква

Пума в саду, лось на шляху


Яких тварин можна зустріти в Юті?


Ось там, де ми стоїмо з наметами, люди бачили ведмедів, але це велика рідкість. Є також пума (ми називаємо її гірським левом або cougar – кугуаром). Вона дуже ляклива, її майже неможливо побачити. Я бачив цю тварину раз у житті. Якось у поході ми вийшли ніби з-за рогу і встигли побачити задню лапу та хвіст. Вона тікала, я помітив тільки цей рух. Проте часто можна зустріти оленів, вилорогів (вилоріг, pronghorn).


Одного разу ми пливли на каяках, дивимось, а просто посеред річки стоїть лось. Річка повільно плинула, була неглибока, то він там стояв і щось їв. Але він був просто посередині, неймовірно великий... Ми зупинилися, почекали, але він навіть не збирався нікуди йти. Довелося вилазити, виносити човни й обходити те місце по берегу. Ми 20 хвилин несли наші човники, потім знову спускали їх на воду, а він все ще там стояв. Це був величезний самець з рогами. Неймовірне враження – зустріти таку масивну, потужну тварину!



Ми постійно бачимо бобрів, бо часто плаваємо на рафтах і каяках. Буває, вони як ляснуть хвостом біля твого човна – можна злякатися. А ще ми часто бачимо, як вони обходять річкові пороги. Бобри там проплисти не можуть, тому вилазять на берег, обходять їх і стрибають у воду знову. І тоді ти розумієш, наскільки вони насправді великі! А ще ми пропливали, наприклад, навколо товстого дерева, яке гриз бобер, і думали з друзями, коли ж бобер з ним покінчить. Може, наступного тижня воно впаде?


Спостерігаємо багато птахів: скопа, яструб, орел...


А ще в нас живуть гримучі змії. Це найнебезпечніша тварина Юти, бо на неї можна наступити, особливо якщо ти біжиш, а вона не почує тебе і не встигне втекти. Зазвичай вони тікають з дороги. Ми там виросли, ми про це знаємо, тому всі просто пам’ятають, що є такі змії. Треба мати гарне взуття й дивитися під ноги. Я часто їх бачу.


Я бачила, що у вашому штаті є парк Antelope Island, де живуть бізони. Вони дикі?


І так, і ні. Вони живуть там в диких умовах, ходять, де їм заманеться. Проте люди за ними доглядають. Щоосені їх зганяють у стадо, у них є знаки у вухах... Колись я був там у поході. Ми лягли по наметах, а вночі прийшли бізони. Оце був грюкіт... Я думав: «О Господи...». Ми спати не могли, бо їх прийшло пару сотень. А потім ми вранці встали, а там довкола скрізь кізяки від двох сотень бізонів... Ми сказали: «Ну окей... Було приємно познайомитись...».


Я часто бачу в фільмах, що в сади до американців навідуються то якісь білки, то опосуми чи єноти. Це справді так?


Наше місто розташоване просто біля підніжжя гір, тому деякі тварини спускаються звідти до людських осель. Найбільша проблема – це єноти. Їх часто приваблює котяча їжа, яку люди залишають надворі. Єноти дуже великі. Приходять, їдять котів, їдять курей. У них немає зараз природного ворога, бо вони раніше не жили в Юті. Їх виселили там, щоб на них полювали. Я ловив єнотів у клітку на печиво, потім відвозив назад у гори. Проте вони приходили й приходили. Треба дуже уважно перевіряти, чи ти все зачинив, особливо вольєр, де кури. Взагалі-то нелегально їх відпускати. За законом ти повинен убити єнота або викликати службу Animal control, заплатити їм 50 доларів, і вони зроблять це самі.


Однієї ночі до нас справді прийшла в сад пума. Моя сусідка увечері випустила собаку й пішла до ванної. Собака тим часом підбіг до дерева й почав шалено гавкати. Сусідка тоді вийшла надвір і побачила, що з дерева звисає пухнастий хвіст. Вона дуже злякалася, забрала собаку, а вранці розказала нам. То моя дружина теж перелякалася й не пускала дітей з хати. Але насправді це дуже рідкісний випадок. Хоча пуми все-таки час від часу спускаються з гір пізнього літа, щоб з’їсти десь худобу. Таке буває.


Якось мої знайомі вирушили в похід в Америці. Вони дуже здивувалися, що їжу треба було ховати у спеціальні герметичні круглі контейнери, щоб вона не приваблювала ведмедів.


У нас живе американський чорний ведмідь (ведмідь барибал). Якщо це подорож по ріці, і ти пливеш у дуже дикі місця, треба брати з собою cooler – спеціальний холодильник, в який треба скласти їжу, щоб її не відчув ведмідь. А якщо ти йдеш пішки, то всю їжу треба скласти в сумку й прив’язати за мотузку на дерево. Це має бути дуже тонке дерево, бо на товсте ведмідь може залізти. Так, є спеціальні коробки проти ведмедів – bear boxes, але їх важко носити. Та побачити ведмедя – рідкість. Я бачив їх тричі з відстані.


Дика вода


Розкажіть, як в почали займатися каякінгом.


Я завжди любив воду. Та побувати на «дикій воді» річки стало для мене особливим досвідом. У моїй свідомості ніби щось перевернулось. На воді я не думав про роботу, не думав ні про що взагалі, окрім присутності в тому моменті. Вода вимагає цього від тебе. Якщо ти не уважний, ти наражаєшся на небезпеку – можна зачепитися за каміння чи колоди... Цікаво, що люди самі себе в такі ситуації свідомо ставлять. Це корисно для нашого розуму. Щось таке вмикається в мозку. Я відкрив для себе цю магію річки, умиротворення, яке вона несе, зв’язок з природою. З річкою, тваринами, рибами. Щось схоже відбувається, коли ти відчуваєш воду на обличчі. Буває, просто в душі чи будь-де, коли на тебе плине вода, хтось ніби натискає на кнопку перезавантаження. Вона змиває з тебе все зайве. Я дуже полюбив це відчуття.


Каякери на Ogden River

Тому я захотів навчити своїх дітей плавати на каяку. Хотілося також, щоб у них була підтримка, інші діти, які б це робили. Також я відчував, що це спосіб показати дітям річки, розповісти про те, наскільки вони цінні. Якщо ти полюбиш річку, природу, то більша ймовірність, що ти дбатимеш про неї. Принаймні, житимеш так, щоб не забруднювати річки. Я думав, що міг би ось так навчати дітей плавати на каяках, але вони ще й могли б стати захисниками річок. Так ми з Шоною заснували курс каякінгу для дітей.



Приходили діти з восьми років. Спочатку ми вчили їх у басейні. Ми хотіли їх підготувати для плавання у «дикій воді», тому треба було навчитися робити обертання (коли тебе у воді перевертає, треба вміти самому піднятися). Багато дітей записалося: «О, як весело!». А потім ти кажеш: «Зараз треба перевернутися, я відразу ж тебе переверну в правильну позицію». І тут вони починають боятися... Або коли вчиш їх вистрибнути з човна... Перший раз діти, буває, просто в паніці. Дехто на цьому й закінчує, а дехто йде далі та стає чудовим каякером. Цікаво було спостерігати, які різні в дітей реакції.


Коли діти опанували всі основні елементи, ми вже почали виходити на річку (the Ogden River). Зустрічалися щосереди на канікулах. Десята година ранку, берег річки: кожен, хто хоче, може прийти. А ще ми поєднували каякінг із прибиранням річок.


У вас там є сміття?


Так. Є люди, які приходять порибалити, а потім все там залишають, кидають у річку. Залишають банки з черв’яками, наприклад. Ми з дітьми все це збирали. На жаль, наступного тижня доводилося робити це знову.


Якщо все було безкоштовно, як ви могли орендувати чи купувати каяки?


Каяки дорогі, якщо купувати нові, але я їх збирав 5 років по різних розпродажах. У мене було десь 15 човнів. Ми вели курс сім років, і я дуже сумую за цим.


Веломандрівки у вільному стилі


З Кейлебом

Під час велосипедних мандрівок ми веземо все, що нам треба, на великах. Насправді часто нам треба менше, ніж ми думаємо. З кожною мандрівкою беремо все менше речей. Наприклад, у перші подорожі я брав різьбярські інструменти, але я їх ніколи не використовував. Три кілограми металу... То я думав, нащо я тягну їх оці 4 тисячі кілометрів?


Ми мандруємо в дуже вільному стилі. У нас є думка, куди ми хочемо дістатися, але дорогу ми уточнюємо по ходу. Наприклад, сьогодні ввечері ми розглядаємо мапу й дивимося, що цікавого можна побачити, і так плануємо шлях на завтра.


4 тисячі кілометрів... Де саме ви подорожували?


7 років тому ми почали нашу подорож у Данії. Ми їхали на велосипедах через Німеччину, потім Польщу – від Гданська до Кракова, потім тримали курс через Чехію на Відень. Якось на ніч зупинилися в місті Оломоуц. Нам здалося, що це таке круте місце, що ми там залишилися ще на дві ночі, оглянули все... У нас була ця свобода. Вона дає можливість насолоджуватися подорожжю. Саме тому, коли Шона вибирала місце для навчання, ми побачили відповідний курс в університеті в Оломоуці й подумали: «О, ми ж там були, нам сподобалось...» І Шона тепер навчається тут. Ось так ці дві ночі змінили кілька років нашого життя. Потім ми їхали вздовж Дунаю до Німеччини, до його витоку в горах Шварцвальду. Там закінчилася наша подорож.


Три роки тому ми зробили коло по Португалії – з Лісабона в Лісабон. Це було доволі складно, тому що поїхали взимку. А цього року мандрували через Румунію до Чорного моря.


Ваші хлопці настільки звикли до подорожей, що охоче їдуть з вами?


Ну, саме зараз в них «подорожувальна перерва». Вони вже підлітки. Класно було подорожувати, коли вони були малими, бо їх захоплювало все. Малі діти більш витривалі, ніж ми думаємо. Мої сини почали мандрувати з нами з народження. Вони постійно були надворі, спали в наметах по три місяці. Коли Кейлебу був рік, ми подорожували по Новій Зеландії. Там у нас був фургон, ми три місяці подорожували по всьому острову з трьома дітьми, а спали в наметі. Іноді це виснажує. Не буду брехати, що одорожі – це завжди весело й завжди ідеально. Часто бувало, що наприкінці дня ми з дружиною дивилися одне на одного й казали: ми що, здуріли? Так, не завжди все чудово.


В Америці це поширена практика – подорожувати з малими дітьми?


Так, багато людей виїжджають кудись із наметами. Проте такі довгі подорожі на велосипедах – це буває рідко.


У Юті хоч і спекотно, а взимку сніг є

Просто побудьте тут


Чи помітили ви різницю в тому, як підходять до всіх активностей на природі тут, у Чехії, і в Америці?


Я помітив одну тенденцію. Люди в Чехії дуже люблять робити все за правилами. В них є відчуття, що існує правильний спосіб робити щось. Мені видається, якщо вони не можуть зробити щось правильно, то не зроблять цього взагалі. Іноді ця ідея «правильності» не така вже й корисна... «Ми їдемо на прогулянку на великах, тому мені неодмінно потрібен велосипедний одяг». Якщо вони йдуть бігати, то теж треба щось особливе для бігу, не можна одягти те, що нібито для велосипеда. Дуже цікавляться тим, як будуть виглядати на відпочинку. Я б не витрачав стільки грошей і уваги на імідж, але це лише моє сприйняття. Їм потрібно, щоб велосипед сяяв, усе працювало ідеально...


Чи маєте якусь пораду для тих, хто хотів би подорожувати з дітьми?


Починайте з малого. Не їдьте кудись одразу на два тижні, спочатку заночуйте в наметі раз. Поїдьте у дуже простий похід. Наприклад, на спокійну річку. Не намагайтеся напакувати день різними справами, які треба зробити. Діти будуть спостерігати природу самі. Вони самі придумають собі ігри. Так, коли їм стає нудно, перше, що вони зроблять, це спитають: можна взяти твій телефон? Проте дайте їм трохи часу, і вони знайдуть собі заняття. Якось ми були з дітьми родичів на річці, це була їхня перша подорож. То вони стільки ігор придумували з камінням, співали пісень... Ми просто не беремо електроніку на річку, тільки фотоапарат. Навіть мапи у нас паперові. Діти знають, що гаджетів з іграми просто немає, немає такої опції – сидіти в телефоні, тоді вони приймають це і нарешті присвячують свою увагу всьому, що довкола. Коли ти на природі, варто бути повністю присутнім у теперішньому моменті.


Шона та Кейлеб

Розмовляла Наталія Пендюр.

Стежте за нами:
  • Black Facebook Icon
Зелений Ліхтарик
This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now