Майстерня «Всесвіт і ми»: звірі, дерева й північне сяйво

Updated: Nov 22, 2019

В її руках дерево оживає. Маленькі дерев'яні спили отримують свої кольори, свої символи, свої історії. Переможцям деяких конкурсів Зеленого Ліхтарика пощастило отримати в подарунок амулети на дереві від Анни Давидової, художниці та засновниці майстерні "Всесвіт і ми". Спочатку Анна вивчала екологію, а торік закінчила Факультет спеціальної та інклюзивної освіти Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Водночас дівчина стала успішною художницею, знайшла власний стиль і навчилася працювати з природними матеріалами. Хочете дізнатися, що можна створити на звичайному шматочку дерева, якщо дозволити фантазії хоч трохи покерувати собою? Який він, той шлях митця, на практиці? Можливо, ви теж думаєте про творчість і боїтеся спробувати? Тоді це інтерв’ю – саме для вас.


- Аню, твоя освіта зовсім не пов’язана з малюванням. Що привело тебе в цю сферу?


- Насправді я з дитинства просто обожнювала малювати. Мама розповівдає, що дуже було зручно дати нам з сестрою олівці - і три години можна було насолоджуватися тишею. Це дуже важливі спомини з дитинства – як ми з сестрою разом малювали годинами. А ще ми вигадували різні історії.


- А про що, пам’ятаєш?


- Пам’ятаю героїв Женю і Аню з Василькова. Хтось був з бідної родини, хтось із багатої, вони між собою дружили. Ми вигадували різні їхні пригоди в селі Василькові. Ми не тільки малювали, а й писали до малюнків історію, і все це в мене ще десь збереглося.

А ще я знайшла вдома журнал мод, який ми з сестрою видавали. Наприклад, на одній сторінці колекція «зима», на іншій – колекція «осінь»...


Потім малювання на якийсь час пішло з мого життя. У старших класах я вже більше писала щоденник і вірші: любовна лірика, нещасне кохання... Коли я вже закінчила школу й переїхала до Києва, певний час малювати в мене навіть у думках не було! Як зараз я певна, що ніколи не стану астрофізиком, так я тоді була впевнена, що ніколи не стану художником.


А потім якось я потрапила в компанію, де було багато творчих людей: архітектор, дизайнер, фотограф... Я з ними спілкувалася й відчувала, наче я серед них якийсь лузер. Тоді я й відчула потяг до живопису, але все здавалося таким складним. Друзі ж казали: "Ти просто бери й малюй. Іноді художня школа чи училище може навіть відбити бажання малювати".


І от я купила блокнотик і олівець. Я тоді в ботанічному саду працювала. Здавалося, що всередині є щось більше, і з ним конче потрібно щось робити. Отож я просто почала в цьому блокноті малювати те, що бачу. Ми сиділи в кав'ярні – я малювала чашку, сиділи в когось на репетиції – я малювала музиканта, який грає на барабанах. Я цей блокнот зберігаю, гортаю інколи, і деякі моменти мені досі подобаються. З них можна навіть зробити щось більше, розвинути ідеї в складніші картини.

І от я купила блокнотик і олівець. Я тоді в ботанічному саду працювала. Здавалося, що всередині є щось більше, і з ним конче потрібно щось робити. Отож я просто почала в цьому блокноті малювати те, що бачу. Ми сиділи в кавярні – я малювала чашку, сиділи в когось на репетиції – я малювала музиканта, який грає на барабанах. Я цей блокнот зберігаю, гортаю інколи, і деякі моменти мені досі подобаються. З них можна зробити щось більше.


- Як викристалізувалася твоя техніка – малювати картини на спилах дерева?


- У нашому селі було старе дерево, шовковиця, яку спиляли. І от чоловік, який пиляв, порізав дерево на такі собі слайси. Я взяла цю ще не шліфовану деревинку й почала малювати. І після цього вже стала шукати саме такий матеріал. По-перше, мені підходить те, що картинка маленька. Звісно, якщо це якесь замовлення, я не один день працюю над ним. Проте все ж таку невеличку картинку я іноді можу на одному подиху намалювати за вечір. Деякі з таких картинок продавалися відразу: вийшло – і одразу пішло. А деякі я не можу продати, вони залишаються зі мною, я їх тримаю у своєму особистому просторі. Вони настільки для мене важливі й особисті, що я не можу їх віддати.

- Пам’ятаєш свою першу картинку на спилі?


- Це було північне сяйво і гори. А на другій був ліс і космос.


- Ти відчуваєш якийсь зв’язок із деревом?


- Я відчуваю сильний зв’язок із рослинами взагалі. Не можу без них жити. Усюди, де я живу, є рослини. Я завжди була з ними пов’язана. Я відчуваю єдність з рослинами і тваринами, навіть не знаю, з ким більше.


Це щастя для мене – взаємодіяти з рослинами, садити їх. Творчість свою я пов'язую з деревом. І насправді я думаю, що все це складається само собою. Це творчість сама нас вибирає, в чомусь керує нами. Це процес, який я не контролюю. Іноді я малюю на полотні, але не відчуваю такого суперкрутого припливу енергії, як від малювання на дереві.


Це щастя для мене – взаємодіяти з рослинами, садити їх. Творчість свою я пов'язую з деревом. І насправді я думаю, що все це складається само собою. Це творчість сама нас вибирає, в чомусь керує нами. Це процес, який я не контролюю. Іноді я малюю на полотні, але не відчуваю такого суперкрутого припливу енергії, як від малювання на дереві.

- Ти обираєш певні види дерева?


- По-перше, мені завжди потрібно, щоб дерево було сухе. Важливо, щоб це був сухостій. Якщо взяти живе дерево, воно потріскається, навіть якщо в нього малий діаметр. Тобто мені потрібна максимально суха гілка, і щоб кора дуже щільно прилягала, бо кора створює красиву рамочку.


Не все дерево міцно тримає кору. Через певний час вона може відлетіти. Я знаходжу дерево, яке не відкидає кору надто швидко. Я знаю, що дуб гарно тримає кору, вона в нього дуже фактурна, так само шовковиця та абрикоса. Це мої фаворити серед матеріалів. А недавно я відкрила для себе ще й великі спили, це тополя була. Я задоволена тополею. Тепер вона теж в моєму арсеналі.


- Взимку я замовила в тебе амулет для товариша, який написав книжку про народ якутів. Ти зробила його на березі, бо береза для цього народу - дерево-символ. Ти керуєшся при виборі дерева якимись легендами, розповідями, пов'язаними з ним?


- Інколи керуюся, але це вже залежить від замовника. Буває, я питаю, яке саме дерево обрати. А буває, кажу, що в мене є дуб, береза, осика, вишня. А вони обирають, наприклад, дуб, бо дуб має для них символічне значення. Хоча більше для мене зараз важливі властивості деревини.


- Де ти береш дерево?


- Дерево беру всюди. Якесь знаходжу в лісі й засушую, якесь купую, замовляю. Коли у мене складаються добрі стосунки з людиною, в якої я замовляю матеріал, від неї зазвичай приходить дерево дуже гарне – сухе, легеньке, це для мене має велике значення.


Буває, я беру в руки деревинку й відчуваю, що не хочу сьогодні на ній малювати. Тоді я оберу іншу, яка погукає мене: візьми мене, я хочу, щоб ти мене розмалювала!

Буває, я беру в руки деревинку й відчуваю, що не хочу сьогодні на ній малювати. Тоді я оберу іншу, яка погукає мене: візьми мене, я хочу, щоб ти мене розмалювала!

- А які ще в тебе були експерименти з природними матеріалами?


- Недавно знайшла висічку з дерева – сороку, розмалювала її. Я її приклеїла на спил і обклеїла його лишайниками. А потім обміняла цей виріб на хендмейд-свічки. В Інстаграм багато майстрів, які роблять обмін. Для однієї майстрині сорока мала символічне значення, а от я люблю свічки - так ми й обмінялися виробами.


- Щодо мотивів – хто є серед твоїх героїв?


- Спочатку це були сови. Малюючи сов, я почала їх досліджувати. В мене з'явився улюблений вид сов – Tyto alba (сипуха): я дивлюсь на цю сову - і в мене всередині таке відбувається.... Хоча я читала, що вони доволі тупенькі, в них коротка пам'ять, і їм вона і не треба. В мене теж пам'ять коротка, то я особливо не комплексую, що люблю цю сову.



Зайці... Зайців я почала малювати, коли мені замовили амулет із зайцем. Я зрозуміла, що хочеться малювати його ще. Він швидкий, він цікавий, він змінюється, в різних культурах фігурує, його цікаво досліджувати як символ. Лисички прикольні, але я розумію, що творчість треба потроху направляти в інше русло. Тема звірят для мене поволі себе вичерпує. Я розумію, що зараз хочу творити щось більш похмуре, можливо, містичне, розкривати і свою темну сторону. Думаю, у творчість прийде щось, від чого я раніше відверталася.


Інші роботи Анни Давидової ви зможете переглянути

на Facebook-сторінці майстерні - тут,

в Instagram - тут,

в Інтернет-магазині Etsy - тут.


А також їх можна виграти в конкурсах Зеленого Ліхтарика!


Розмовляла Наталія Пендюр.

Стежте за нами:
  • Black Facebook Icon
Зелений Ліхтарик
This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now