НЕ БУВАЄ ДВОХ ОДНАКОВИХ УРОКІВ, -

УЧИТЕЛЬ БІОЛОГІЇ МИКИТА КАЛІБЕРДА


Вчителька біології називала нас "гоморектусами". Тільки так і ніяк інакше. Аж у старших класах я зрозуміла, що це дивне слово походить від назви наших предків – Homo erectus, людина прямоходяча. Ще однією невід’ємною складовою уроків біології були велетенський радянські плакати та єдиний мікроскоп, у який ніколи нічого не було видно. Мої залишкові знання з біології – це слова латинського походження... Та от із розумінням того, як все у природі працює, важче. Можливо, у нашій школі використовували не найкращий підхід до вивчення цього захопливого, але складного предмету? А ви пам’ятаєте свої уроки біології?

Так чи інак, супергерої цієї розмови – вчителі біології. Мій співрозмовник – біолог Микита Каліберда, за плечима якого – 7 років роботи у школі з усіма класами – від шостих до одинадцятих. Дати дітям факти й назви, каже він, – не найголовніше. А що важливо? Ще я розпитала про таке:

- що таке техніка опорного конспекту,

- як можна використовувати смартфони на уроках,

- що мотивує учнів різного віку,

- як вирощують інфузорій...

Словом, до роботи. Тобто, до читання.



ЗІ ШКОЛИ ФАКТИЧНО Й НЕ ПІШОВ


Ви цікавились біологією змалку чи ні?


Більшу частину літа я проводив у селі й жив на природі. І оті комашки-павучки-рослинки мене ніколи не лякали, цікаво було в їх житті розібратися, подобалося щось досліджувати. Проте, кажуть, це риса всіх хлопчиків.

Довкілля просто була частиною мого життя. Ми з друзями будували халабуди, двірник нам їх зносив, ми були в розпачі. Ходили вишні обривати чи груші... Батьки хотіли, щоб я весь час читав і був не вдома. Це треба було якось запаралелити. От я і був «не вдома». Оті закономірності, які керують довкіллям, були частиною мого життя.

Проте біологією я довго не цікавився. У дев’ятому класі запропонували піти на олімпіаду з біології – я відмовився. Зацікавився вже у старшому віці й пішов вивчати біохімію до Львівського національного університету.


Ви кажете, що не шукали роботи в школі, а просто якось прийшли на підміну. Та ця робота затягнула. Чому так сталося?


Все нове цікаве. Багато в чому ти намагаєшся розібратися... Один мій колега каже: «Я вивчив біологію, тільки як оце відівчив з 6 по 11 класи». У мене – щось подібне. Ніби знаєш матеріал, але всі ці детальки знайти, придумати, як розповісти, як навести до всього приклади... Доводиться щось читати, пізнавати. До того ж, цікавий сам процес: ти щось пояснюєш учням, а вони тобі через два тижні це розповідають. І ти такий: гммм, я класно розказав, якщо вони пам’ятають!

Я з дітьми працював з першого курсу університету. У школі, де я сам навчався, я почав готувати команду юних хіміків. І відтоді весь час цим займався. Якось у моїй школі попросили взяти частину уроків біології на себе, там я і залишився працювати. Тобто зі школи я фактично й не пішов.

Я вів усі класи й поступово звикав до них. Спочатку в мене були старші. Коли треба було йти до молодших, стало страшно: ой, як же це – йти в маленькі... Бо ж маленькі діти – це зовсім інша планета. Потім стало в 6-7-му класі кайфово працювати, а в 10-11-ті – треба прориватися, боротися...


ТЕХНІКА ОПОРНОГО КОНСПЕКТУ


Чи виробили для себе якісь фішки чи підходи до навчального процесу?


Я користувався технікою опорного конспекту. Ми працюємо над конспектом-опорою. І підручник – це додаткове джерело, де ти можеш іншими словами почитати те, що тобі вже розповіли. Я працював у цьому напрямку: все мало бути пояснено у схемах. Малюю купу схем на дошці, пишу якісь скорочення, там купа стрілок, купа різного кольору, усіляких формочок, квадратиків, табличок – щоб все було максимально структуровано.

Тож я дуже багато я працював з дошкою. Якось до мене зайшла вчителька – голова профспілки, посиділа урок і каже: «Слухай, ти ТАК БАГАТО ПИШЕШ НА ДОШЦІ!» А в мене таке здивування: «А як можна менше писати?» Я весь був у крейді. По-іншому неможливо. Я намагався рукавчики якісь надягати, на перерві все чистити – ні! Кажуть, що тільки неохайні вчителі оце в крейді.... Ні! Оті вчителі, що працюють з дошкою, будуть завжди в крейді.


Діти самі на інших предметах працювали в такому стилі, бо це було для них дуже зручно. Проте з часом я зрозумів, що повністю виключати підручник теж недобре. Він розповідає те саме іншими словами. Коли діти щось почують з двох джерел, то запам’ятають це краще.


Постала проблема, як впровадити підручник у навчальний процес. Сучасні учні – це так зване покоління Z, чи навіть покоління Альфа, їм важко читати. Вони не звикли читати великий обсяг інформації, не звикли працювати. Просто сказати: «Діти, читаємо параграф,» – не працює. Я пропонував якось його опрацювати: наприклад, виписати по кілька прикладів якогось процесу. Я казав, що «тут у опорному конспекті ви олівчиком пишете номер параграфа і виписуєте приклади». Потім перевіряв, чи виписали. Або питав, чи вони там знайшли щось, про що я не говорив (а я знав, що там таке є). Та все одно примусити їх читати надміру складно.


ШКАРПЕТКИ Й МОТИВАЦІЯ – ТРОХИ ПРО СПІЛКУВАННЯ З УЧНЯМИ


Що мотивує учнів різного віку?


Справді, у дітей різного віку все по-різному. Скажімо, 6-7-ий клас. Ці діти весь час прагнуть говорити, самореалізовуватися. Для них важливо висловитися, а чи це в тему, чи ні – то вже питання другорядне. Вони дуже ображаються, коли хтось піднімав руку, а його не запитали. Ти намагаєшся врозкид запитати того, того, а після уроку все одно хтось підходить і каже: «Я шість разів піднімав руку, а ви мене жодного разу не запитали». Ти кажеш: «Вас тридцять людей, я всіх не можу запитати». – «Шкода».


Для 11-го класу працює батіг: «ми готуємося до ЗНО – ми не готуємося», «це буде на контрольній чи не буде». Батіг – перевірка знань.


8-9-ті класи складні, бо у них вік специфічний – все їм жарти. У 8-му класі біологія людини, і це надзвичайно цікаво – пізнавати себе. Вони цим захоплюються. 8-ий клас, як на мене, найлегший щодо викладання. Діти готові досліджувати, опрацьовувати, доповіді готувати, бо дуже-дуже їм подобається себе пізнавати. Хоча вони часто губляться у складних темах. У темі ендокринної системи, наприклад. Там купа складних слів з латинськими й грецькими коренями... Бувало, що діти «губилися» у 8-9-му класі, і в 10-му я намагався підняти їх на рівень, де вони були.


9 клас найскладніший, як на мене. Зараз там матеріал суперспецифічний. І вони ще веселі, ще триває перехідний вік.


10-ий класний тим, що ЗНО ще над ними не нависає. У 10 класі приємно працювати, якщо ти працював з дітьми перед цим. Їм подобається демонструвати, що вони розумні, реалізовуватися. Їм важливо мати відчуття, що ти щось можеш. Його треба підкріплювати.


Двійки, одиниці ви ставили?


Звісно. Головне пояснювати, за що ти їх ставиш. Сльози в учнів через оцінки рідко бувають. Ті, хто йдуть на одиниці, того свідомі. Сльози трапляються, коли відмінниця замість десятки отримує сімку. Оце катастрофа.

Наскільки важливе людське спілкування з учителями?


Я думаю, від учителів багато залежить. І мій вибір професії... Думаю, вся справа в учителях. До речі, я міг би займатися також і математикою чи фізикою. У мене з математики чудова вчителька була. Ми якось пішли в похід, промочили ноги. І я своїй вчительці математики дав запасні шкарпетки. У мене був тоді вибух світосприйняття: я даю вчительці шкарпетки!! А потім вже я з учнями їздив у походи в Карпати. Бувало, і я щось забував, а хтось із дітей ділився зі мною. Не знаю, чи мої учні теж це так переживають...



ІНФУЗОРІЇ ТА СМАРТФОНИ: ЧИМ І ЯК УРІЗНОМАНІТНИТИ НАВЧАННЯ


Чи є у вас якісь мнемотичні вправи чи «прийомчики», які можна використовувати під час навчання?


Коли я говорив якийсь термін, його проговорювали ще двоє-троє учнів із класу. Це обов’язкова практика, бо по-іншому їм важче запам’ятати. Плюс це тримає високий рівень уваги. Часто у них народжуєтьтся якась асоціація. Хтось, бува, дурню викрикує, у всіх формується такий стабільний зв’язок з цією ситуацією – і все. І ти учня питаєш через три уроки, що означає те-то. Він: еее... А ти йому – раз ту асоціацію, а він: так це ж оте й те... – Молодець, щось пам’ятаєш...


Ви, бачу по фото, ходили не лише в походи, а й на екскурсії.


Ми – одна зі шкіл, які започаткували музейну педагогіку. Двічі на рік всі класи на цілий день йдуть по музеях міста. У ці дні ми завжди ходили з дітьми в Зоологічний і Природничий музей. Потім це стало трендом у Львові. Почали навіть навчати вчителів, як це – робити уроки в музеях. Я дітям ставив завдання щось знайти. Наприклад, була в музеї картина з захованими тваринами... А скільки тварин ви там можете побачити? Далі ми визначали, до якого ряду і класу знайдені тваринки належать. Колись у Природничому музеї, де є стенд з комахами, кожен вибирав собі жука, запам’ятовував, у якому рядочку той жук, показував один раз. А потім ми вгадували, хто якого жука загадав. Так розважалися. А ще я питав: що ти запам’ятав про того жука? Учень каже: в нього зелені надкрила, одна антена коротша, ніж інша. Згадували терміни: антени, щелепи, надкрила.


У вас чимало мікроскопів!


Вдалося їх зберегти. Вони збереглися з тих часів, коли я вчився, для них є спеціальні чохли, за ними доглядають. З мікроскопом усі могли у нас попрацювати. Єдине, що навчати роботі з мікроскопом – це окрема педагогічна технологія. Для 6-го класу це трохи заскладний прилад. Дітям весь час потрібна допомога, вони дуже засмучуються. «Допоможіть нам! Ми не бачимо!» – «Що ви зробили, щоб побачити?» Найпростіший спосіб: сам зазирнув, навів різкість – все працює. Але ж ти хочеш чогось навчити...

Я залучав дітей до підготовки препаратів, коли вирощував інфузорій.


А як ви їх вирощували? Де взяли?


Та в баночці вони ростуть легенько. Багато способів є. Найпростіший – вирощувати на бактерії сінній паличці. Замочуєш сіно в кип’яченій воді, сінна паличка розвивається на тому сіні. А потім у цей сінний відвар треба додати воду з природного джерела. Якщо там є трошки мулу, листочків, то можуть бути й інфузорії. Вони починають їсти сінну паличку, стають великими, і можна їх розглядати. Діти самі приносять воду з природного джерела. Я потім передивляюся воду, шукаю там інфузорій, дивлюся, де є великі, і тоді їм згодовую сінних паличок. Для мене це спосіб отримання зразків, а для них – величезна пригода.



Ви запровадили в школі систему тестування на смартфонах. Як це працює?


Для цього є додаток. Я зробив систему тестів на сайті. Учні можуть і на сайті у певний відведений час зробити тести. А можуть у класі на смартфонах. Діти встановлюють додаток. Коли я оголошую тест, учні в цьому додатку відповідають. Дітям сподобалося, ми це у школі запровадили. Результати обробляються автоматично, тому все дуже наочно видно – де помиляються, де ні. Є табличка, де видно відсоток правильних відповідей. Завжди після контрольної ми дивилися на табличку й робили аналіз. А ще класно, що не можна в сусіда списати, бо питання й варіанти відповідей перемішуються – і в кожного свій варіант роботи.



ЧИ МОЖНА НЕ ВИГОРІТИ У ШКОЛІ


Що допомогло вам не вигорати на роботі?


У мене є команда юних хіміків, і це була розрада для голови. Голова працює, коли ти з дітьми, які дійсно хочуть чогось навчитися. Їм складно, вони діти як діти, але більш мотивовані. Щоб розв’язати чи підготувати завдання, треба клепками користуватися: щось думати, щось готувати, і ще дітей тому навчити. Якби цього не було, мені б швидко усе набридло. Це для мозку.


А для душі?.. Я отримував задоволення,коли думав: от дитина нічогісінько не знала з цієї теми, а ось ти читаєш контрольну, а там є відповіді. І навіть на питання, про які ти не розповідав. Вони здатні знання не тільки відтворити, а й застосувати, можуть поширити їх на якісь дотичні предмети, пояснити з їх допомогою щось. І тоді думаєш: ти не дарма навчав їх думати, використовувати знання! Коли бачиш результат своєї праці, це завжди приємно.


А ще класно в школі те, що не буває двох однакових уроків. Ти провів урок у 6-му А і 6-му Б, у тебе однаковий матеріал і кількість дітей, але все по-іншому. Десь ти встиг, десь ні, десь хтось запитав щось цікаве, десь ти щось згадав. Це процес, який не швидко набридає. В мене була можливість піти в лабораторію. Я подумав, що я помру там на другому місяці роботи, коли все дійде до автоматизму. В школі такого не буває. В одному класі буде конфлікт, в іншому ти не встигнеш, у третьому все пройде взагалі ідеально. Та з роками навіть це набридає. Треба або робити всю підготовку наново, або йти відпочивати.

Після роботи в школі Микита Каліберда змінив сферу діяльності. Зараз працює у видавництві «Соняшник» над підручниками з біології. Як пишуться підручники, а ще посібники та ігри, пов’язані з біологією – у наступній статті!

Розмовляла Наталія Пендюр.

0 views
Стежте за нами:
  • Black Facebook Icon
Зелений Ліхтарик
This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now