ЗВІР КОЛЬОРУ ВОГНЮ

Про назви лісових тварин: лінгвістична розвідка для сміливих


Що ми досліджуємо?


«Ліхтарик» знову запрошує своїх відважних, спраглих до знань читачів у подорож. Буде вона складна, доволі довга й заплутана, але страшенно захоплива. Ми вирушимо глибоко в ліс – вивчати диких звірів. Цього разу – з точки зору лінгвістики. Ми дослідимо назви дихих тварин.

Лінгвістика відкриває нам шпаринку в минуле: крізь неї ми можемо вивідати хоча б дещо із життя наших найдальших пращурів. Яких тварин вони знали? На що звертали увагу, називаючи їх? Які звірі супроводжували їх протягом всієї історії?

Наука, що вивчає походження слів, називається етимологія. А лінгвіст, який нею захопився, – це етимолог. Саме значення слова вже цікаве: ἔτυμον (етимон) з грецької означає «правда», а про λόγος (логос) – «слово» – ви, певно, чули. Отож етимологія вивчає «правдиве, справжнє» значення слів. Однак «правда» тут поняття відносне. Етимологія швидше дає нам простір для думки, ніж відповіді на всі запитання. Як, зрештою, й інші науки.

Мовні сестри, бабусі й прабабусі


Ви, напевно, знаєте, що мови між собою бувають споріднені, тобто мають спільного предка. Так само, як і народи. Наприклад, для української найближчі мови, мови-посестри – це інші слов’янські. Колись слов’яни були одним народом та говорили однією мовою. Можна уявити, що в усіх цих сестер спільна «мовна мама», і називається вона праслов’янська. Але це ще не все. Далі є у нас ще двоюрідні мовні сестри – мови балтійські. З балтами в нас спільна «мовна бабуся» – балто-слов’янська мова (існувала орієнтовно в 1 тисячолітті до нашої ери).



Далі виявляється, що й романці, германці, греки, вірмени, кельти також є нашими родичами. Пам’ятайте, все, що стосується мов, стосується і народів. Хай то будуть троюрідні мови-сестри. А ще дальшими, але все ж родичами, є іранські та індійські мови. Що далі вглиб віків – то більше народів вливаються в цю родину. Вчені припускають, що навколо 3500 року до нашої ери існував єдиний народ, який для зручності ми називаємо індоєвропейцями. А «мова-прабабуся», якою вони говорили, – індоєвропейська прамова. Ми можемо її тільки припускати, як вона звучала, «реконструювати» слова.


Реконструйоване слово записується з зірочкою, а буквою h позначають неясний гортанний звук (схожий, можливо, на українське [г]).


Часто споріднені мови порівнюють з деревами: впродовж віків з одного стовбура мови розростаються, стають гілками, а на тих з'являються менші гілочки

Як ми досліджуємо?


Зазвичай учений-етимолог бере сучасне слово і шукає схожі в інших мовах. Спочатку ближчих, а потім – дальших і дальших. За допомогою різних лінгвістичних формул (як змінювалися звуки) він проводить етимологічну реконструкцію: дізнається, як могло звучати старезне слово. Так він поступово знаходить нові значення, розкриває нові грані якогось поняття. Дізнається про пригоди й мандрівки слова з мови в мову, розкриває приховані зв’язки значень. Це ніби крутити кіно назад. Або – чистити капустину, шукаючи в центрі солодкий качан.

Так, для всіх слів настає момент, коли вчений вже більше нічого не зможе сказати. Слово, незрозуміле для нас повністю, ми називаємо «слово-сигнал». Воно просто є і все. Та поки лінгвіст дійде до цього моменту... О, на шляху ми можна зустріти стільки всього цікавого.

Ви готові мандрувати крізь час? Тоді вперед...


ЇЖАЧОК


Перший, кого ми зустрічаємо на лісовій стежці, – це їжак. Милий гарненький... пожирач зміїв! Так-так, саме ця властивість їжака була важливою для наших найдальших предків – індоєвропейців. Клубочок з голками викликав у них зовсім не замилування, а скоріше трепетну повагу. Адже їжак – один з небагатьох представниківі тваринного світу, здатний впоратися зі зміями. Він цілком здатен з’їсти гадюку.


Їжак у всіх слов’ян називається практично однаково. Це значить, що це слово існувало вже у мові праслов’янській. Його реконстуюють як *ježь (єжі).

Зі слов’янами зрозуміло, тепер ідемо до балтів.

У литовців їжак називається ežỹs (ежіс), у латвійців ezis (езіс). Це слова-родичі з «їжаком». Тепер лінгвісти беруть ці слова і реконструюють спільний балтослов’янський корінь – *eg’hio (еґьхіо). Таке слово могло існувати в той час, коли балти та слов’яни були ще одним народом.

Проте і це ще не все! Більш віддалені мови також мають слова, споріднені з «їжаком». Тільки погляньте:

німецьке Igel

грецьке ‘εχĩνος (ехінос)

вірменське ozni

та інші.

Якщо усі ці слова порівняти і знайти між ними спільне, виходить старезний індоєвропейський корінь *eg’hi- (еґьхі). А він означає «змія». Отож їжак – той, хто поїдає змій.


І ось тут настав час познайомитися з одним цікавим мовним явищем – табу і ноа.

Уявіть, що ви працюєте в офісі з директором. Директор дуже впливовий: його слова досить, щоб вас звільнити чи підвищити вам платню. Та ще й до всього уважний. Не зовсім ясно, звертатися до нього, чи краще взагалі не треба... Колеги починають його побоюватися... І ось він, скажімо, наближається до офісу. У червоних шкарпетках. Хтось із колег каже: «Увага, Червоні Шкарпетки на горизонті». Всі припиняють балачки й беруться до роботи завзятіше. А потім оце «Червоні шкарпетки» причепиться і не відстає.

Василь Васильович – це справжнє ім’я директора, на нього накладено табу.

А Червоні Шкарпетки – нове, описове слово. Воно в лінгвістиці називається ноá.

Схожа ситуація описана в книжках про Гаррі Поттера. Більшість героїв називає Лорда Волдеморта «Відомо-Хто» або «Той-Кого-Не-Можна-Називати» (це ноа). Назвати його повне ім’я – страшно. Тому на нього накладено табу.

Бувало, що наші предки побоювалися називати таку поважну тварину без вагомої причини прямо. Бо ще образиться і нашкодить? Хтозна... Можливо, для їжака існувала якась пряма, неописова назва. Проте вона загубилася у віках. Ми знаємо лише ноа – той, хто пожирає змій.


МИША


А он у нірку шугнула мишка – маленька таємнича істота. Виявляється, що й вона може розповісти нам про своє ім’я цікаву історію.


Миші прийшли до Європи з Передньої Азії в час неоліту, разом із вмінням вирощувати й збирати хліб. Коли в Європі взялися до сільського господарства, людям довелося зустрітися з мишами.

Миша відігравала культову роль у багатьох старих народів. З одного боку, вона була символом зла й смерті, з іншого – від смерті рятувала чи була цілителькою. Так чи інакше мишу вважали близькою до потойбіччя. Інколи в образі миші уявляли душі померлих предків, в тому числі тих, що раптом приходять на допомогу й розв’язують складну ситуацію. Згадайте казку про ріпку чи про курочку-рябу... Герої довго ламають голову над якоюсь проблемою, та тут з’являється мишка – і все вирішено. Одним словом, загадковий персонаж.

Назва тварини – давня, індоєвропейська – *muhs (мугс). Ми знаємо це, бо маємо силу-силенну споріднених слів. Так, чую, ви вже згадали англійську mouse. Додамо до переліку кілька прикладів:


германське mus,

грецьке μύς (мус),

латинське mūs,

албанське mi,

вірменське mukn,

староіндійське muṣika (мушіка).





Та є і більш віддалені мови, які теж послуговуються цим коренем: курдська, афганська, мертві мови – авестійська, тохарська, палеобалканська. І цілий набір мов Індії (палі, хінді, орія тощо). Бачите, яка миша популярна? Ще б пак!..

Чи знаємо ми, що міг означати цей старовинний корінь *muhs (мугс)? О так.

Спочатку погляньмо на слова, які схожі за звучанням, але означають не мишу, а дещо інше. І спробуймо знайти спільне.


У литовській мові слово musas означає плісняву.

Староіндійське muṣnati (мушнаті) – краде, грабунок.

Хотаносакське muśśa (мушша) – розбійники.

Ваханське mus – приховувати, таїти.

Отже, миша означає злодійка. Це також описове слово. Табуйоване слово до нас не дійшло.

А чи знаєте, що наша сорока-ворона, яка варила кашу, у чехів – мишка?



Vařila myšička kašičku na zeleném rendlíčku. Tomu dala, tomu nic; tomu kousek, tomu víc.

(Варила мишка кашу в зеленій каструлі, Тому дала, а тому ні, комусь дала трошки, а комусь більше).

ЛИСИЦЯ


А закінчимо мандрівку біля лисиці. Про неї говорити довго не будемо, бо ви вже й так, певно, втомилися. Тим більше, що вона не скаже нам дуже багато. Лисицязвір хитрий і таємний. Вона не має етимології, на якій би погодилися більшість дослідників.


Можливо, слово «лисиця» споріднене з латвійським lapsa, литовським lapė, давньоіндійським lopāśá (лопаша), латинським volpes.

Одна з найбільш вірогідних версій пов’язує лиску з коренем *leip – горіти. Адже лисиця руда, як вогонь. Тому лисиця – це звір кольору вогню.


На цьому зробимо невеликий привал. Адже нас чекають ще великі хижаки – ведмідь, вовк і рись. І, звісно, їхні таємні історії.


Наталія Пендюр


Стежте за нами:
  • Black Facebook Icon
Зелений Ліхтарик
This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now