Сяюча рись, вовк-віщун і континент ведмедів: що розкажуть хижаки

Сьогодні ми продовжимо лінгвістичні мандри в глибині давнього і густенного лісу. Бачите? Чиї це сліди на стежці?

Так і є. Ведмідь.


ВЕДМІДЬ


Якби звірі змагалися у кількості табуйованих назв, ведмідь би виграв. Він – абсолютний лідер у сфері табу.


Про табу і ноа тут


Чому так? Тому що це найбільша й найнебезпечніша тварина, яку знали індоєвропейські народи. Істота, що викликала водночас і страх, і глибоку пошану. Саме тому нашарування табу тут таке, що ми можемо чистити його, як ту цибулину, знімаючи шар за шаром, поки не доберемося до центру, де нам уже нічогісінько не буде ясно. Та поки...

Ведмедя шанували по всій Європі з часів палеоліту. Про це нам говорять десятки тисяч ведмежих черепів і кісток, складених у печерах Швейцарії, Австрії, Німеччини. У германській традиції часто згадуються шлюби з ведмедем, а жителі Аркадії (частина Греції) взагалі вважали себе потомками ведмедя.


Табу на табу


Говорити про пошану до цього страшенно сильного, могутнього звіра ми можемо довго, але перейдімо ближче до мови... Ви самі чуєте, що слово «ведмідь» непряме, описове? Думаю, так.

В українській мові сталася так звана метатеза, тобто звуки «м» і «в» у слові помінялися місцями. В інших слов’янських мовах хижак називається «медвєд», «медведь» і так далі, що походить від спільного для всіх слов’ян *medu-jedь («меду-єді» – той, хто їсть мед). Поступово «у» перетворилося на «в». Коротше кажучи, ми й зараз описуємо, називаємо цього звіра непрямо. В українській мові він має й інші імена (ноа): вуйко, дядько, бурмило, Михайло, лісник, кудлатий або просто великий. У чехів його ще називають бортником. Ведмедя також називали «ломака», бо ламає кістки. Потім з’явилося табу на табу – тобто навіть «ломака» казати вже було нечемно, тому звіра описували протилежним словом – «костоправ».

У неслов’янських мовах для ведмедя теж створили ноа:


кельтське mil-chobur (міл-хобур) – той, хто любить мед;

литовське lokỹs (локіс), латвійське lācis (лаціс) – той, хто розтоптує, розчавлює;

давньоіндійське madhuvád (мадгувад) також значить поїдач солодкого,

а литовське mėsė̃dis (меседіс) — той, що їсть м’ясо.

У германських народів ведмедя описували кольором: німецьке Bär, англійське bear – не що інше, як «коричневий звір» (brunn, brown, бурий).


Що було до табу?


Чи є ж якась назва, що існувала до всіх цих ноа, табуйована? Так, про її існування говорить нам, по-перше, грецька мова:

грецьке ἄρκτος (арктос) — ведмідь.

Артеміда, богиня полювання, можливо, теж раніше мала ім’я Арктеміда (до того ж, її твариною-символом є ведмідь).

А тепер зосередьмося на цьому корені – «арк» або «аркт». Він розкаже чимало цікавого. Чи знали ви, що Арктика та Антарктида, наприклад, – це ведмежі континенти? Чи чули ви про зорю Арктур? А може, відпочивали на пляжі «Аркадія» в Одесі? Отже...


Аркадія – це частина Греції на півострові Пелопоннес. Як ми вже згадували, аркадці вважали себе потомками ведмедя. Про походження цієї народності говорить доволі заплутаний міф з багатьма варіантами. Суть його в тому, що прекрасна Каллісто народжує від Зевса сина – Аркада. Аркад стає правителем області, що пізніше стане Аркадією. А Каллісто перетворюється на ведмедицю. Далі ревниві боги конфліктують між собою, роблять так, аби Аркад вирушив на полювання і мало не застрелив із лука власну матір у подобі ведмедиці. Зевс рятує її, помістивши на небо – серед сузір’їв. Тепер це Велика Ведмедиця (Великий Віз). Аркад також став сузір’ям: в одній версії міфу він перетворився на Малу Ведмедицю, в іншій – на зорю Арктур, ще в іншій – на сузір’я під грецькою назвою Арктофілак («хранитель ведмедів»). Зараз це сузір’я називається Волопасом. Так чи інакше, ведмідь і його старовинна назва фігурує у всіх цих словах.

Отож у ведмедів є свої сузір’я, і навіть своя частина світу... Адже Арктика теж походить від грецького ἄρκτος (арктос) — «ведмідь», ἀρκτικός (артікос) — «розташований під сузір’ям Великої Ведмедиці»). Антарктида – та, що розташована навпроти Арктики (міжнародний префікс «анти» (навпроти) + Арктика, Арктида).


Чи є слова, близькі до грецького «арктос»? Є, і вони теж вказують на існування старовинної назви, на яку потім багато народів наклали табу:

албанське ari,

вірменське arj (арж),

Староіндійське ṛkšá- (рркша),

Латинське ursus (походить з urksus, к загубилася у віках),

хетське ḫartaggas (танцівник у шкурі ведмедя, мертва мова),

литовське irštva («ірштва», барліг).

Кельти мали бога на ім’я Артаіос (мабуть, колись це був Арктаіос).

Можливо, на перший погляд всі ці слова не дуже схожі, але повірте, пильні лінгвісти та їхні формули дозволяють побачити спільне, припустити, що всі ці слова вийшли з одного кореня, і змоделювати його. Цей процес і називається етимологічна реконструкція.

Що ж виходить?


А виходить реконструйоване слово *hŕ̥tḱos«грррткьос». А чи змогли дослідники зануритися ще глибше? Так, це слово означало буквально «руйнівник».

Мотив назви шукали у слові, що значить «шкода, руйнування». Наприклад, таке значення мало староіндійське rakṣas – «шкода». А більше вже нічого ми сказати не можемо.

Культ ведмедя поступово переріс у культ вовка.


ВОВК


А ось слово «вовк» – індоєвропейське, дуже старе. Воно одне з небагатьох, яке збереглося чи не у всіх індоєвропейських народів. І є для них спільним. Його використовують як слово-приклад, коли хочуть наочно показати студентам-лінгвістам, що ж воно таке – спільні слова для, здавалося б, далеких мов. Ось і ми порівняємо:


праслов’янське *vьlkъ (вілку),

індійське vṛkaḥ (врркаг),

грецьке λύκος (ликос),

литовське vilkas,

германське wolf,

авестійське vehrka,

давньоалбанське ulk.


І так можна продовжувати далі. Ви бачите, що у всіх словах на початку є «в» або «у» (вони переходять одна в одну). Спробуйте скласти губи трубочкою і сказати «у». Стискаєте міцніше – виходить англійське «, притискаєте губи до зубів – отримуєте наше звичайне «в». У кожному слові є «л» або «р», це – як не дивно – теж взаємозамінні літери. Називаються вони ліквіди. Коли ви вимовляєте «л», язик ковзає по яснах. А коли «р», він ще й тремтить, але все те саме. Згадайте, що дітки часто вимовляють «л» замість «р», поки їхній язик не навчиться «тремтіти». Ось так і зі словом «вовк»: у одних народів там «р», в інших «л».


Індоєвропейське слово, яке можна реконструювати за допомогою формул, ось:

*ṷḷkṷo- (уллкуо).

Чому вовка так назвали? Тут є дві версії.

*ṷel – означало «вмирати, роздирати, рвати» (вовк – «той, що роздирає»).

Або ж його можна пов’язати з *ṷelk – «тягти» («той, хто тягне, краде м’ясо», адже саме таким чином вовк «дав себе приручити», перетворився на пса). Оце і все, що може розповісти нам про вовка лінгвістичний аналіз. Приручення вовка почалося в мезоліті, тоді пес як вид почав відділятися од вовка. Вовк натомість отримав магічну роль.


Попри це, слов’яни не накладали табу на пряму назву вовка, але це зробили скандинами, прислужившись цілому пласту фентезі-літератури. Варги або Ворги – часті герої сучасного фентезі...

У давньоскандинавській мові також було це «пряме» слово úlfr, однак вживати його скандинави відмовилися, замінивши на описове vargr – «той, хто знищує». Назва vargr назва збігається зі словами «розбійник», «душитель», «вигнанець» (всі вони з тим самим коренем). А зводять слово до стародавнього кореня *wergh (верґ з придихом) – «знищувати».

Слово закріпилося у скандинавських міфах: там Варгами називають велетенських вовків Фенріра, Хаті та Сколля.

Звідти Варги перейшли до творів Джона Толкіна, до «Володаря перснів» та «Гобіта», серії книг Джорджа Мартіна «Пісня льоду й полум’я», а також до багатьох комп’ютерних ігор.

Історія походження вовчої назви доволі похмура. Тому зараз нам потрібно трохи світла. Поговоримо про «сяйливу» рись.


РИСЬ


Тут нам стануть у пригоді вже набуті знання про взаємозамінність «р» та «л».

Рись називається риссю у всіх слов’ян. Так-так, «рись» походить від *lysь (лись). Слов’яни замінили «л» на «р». Інші народи залишили старший варіант з «л»:


литовське lūšis (лушіс),

старопруське luysis (луйсіс),

вірменське lusan,

грецьке λύγξ – перейшло в латинь як lynx (ліге, лінкс).


Реконструкція виводить нас до індоєвропейського кореня *leu – сяяти. Можливо, це пов’язано з гострим зором рисі: сяючий зір, сяючі очі. У чехів, наприклад, досі поруч зі словом “rys” кажуть ще й “ostrovid”.

Чому ж слов’яни віддали перевагу «р»? Тут є дві думки. Перша: через табу, для більш «непрямого» називання. Інші вчені вважають, що сталося так через вплив старовинного слов’янського слова *rysъ (рису) – рудий, адже рись руда. Хоча є ще один здогад – «р» з’явилося через вміння рисі «ричати». Цю версію важко науково обґрунтувати, але в мові буває і таке.

Та чого там тільки не буває! В наступній частині на вас чекатимуть заєць, лось, олень та дика свиня зі своїми історіями. До зустрічі.


Наталія Пендюр

Стежте за нами:
  • Black Facebook Icon
Зелений Ліхтарик
This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now